10 клас
Тема 9: Економічне обґрунтування проекту.
1. Типи економічних систем.
Економічна система — сукупність усіх економічних процесів, що відбуваються в суспільстві на основі сформованих у ньому відносин власності й господарського механізму.
У будь-якій економічній системі для виробництва потрібні економічні ресурси, а результати господарської діяльності розподіляються, обмінюються й споживаються.
У той самий час в економічних системах є елементи, які відрізняють їх одну від одної:
♦ форма власності на засоби виробництва й результати господарської діяльності;
♦ організаційно-правові форми господарської діяльності;
♦ господарський механізм;
♦ система стимулів і мотивацій учасників економічних відносин;
♦ економічні зв’язки між підприємствами и організаціями.
Історично склалися чотири типи економічних систем:
♦ традиційна;
♦ ринкова;
♦ адміністративно-командна (планова, централізована);
♦ змішана.
У будь-якій економічній системі існують три основних питання економіки.
1. Що виробляти? Які з можливих товарів і послуг повинні вироблятися в даній економічній системі в певний період часу?
2. Як виробляти? При якій комбінації виробничих ресурсів, з використанням якої технології повинні бути вироблені обрані з можливих варіантів товари й послуги?
3. Для кого виробляти? Хто буде купувати обрані товари й послуги, оплачувати їх, отримуючи при цьому користь? Як має бути розподілений валовий дохід суспільства від виробництва даних товарів і послуг?
Кожна економічна система дає свої відповіді на ці питання.
Традиційна економіка
Традиційна економіка заснована на традиціях, що передаються від покоління до покоління. Перелік благ, технологія виробництва й розподіл базуються на звичаях даної країни. Економічні ролі членів суспільства визначаються походженням і кастовою приналежністю. Такий тип економіки зберігається сьогодні в ряді так званих слаборозвинених країн, у які технічний прогрес проникає з великими зусиллями, тому що він, як правило, підриває усталені в цих системах звичаї, традиції. У традиційній економіці саме вони визначають, які товари й послуги виробляти, для кого і яким чином.
Ринкова економіка
Ринкова економіка характеризується приватною власністю на ресурси й використанням системи ринків і цін для координації економічної діяльності й управління нею. У такій економічній системі уряд не втручається в економіку. Його роль зводиться до захисту приватної власності, встановлення законів, що полегшують функціонування вільних ринків. В умовах ринкової економіки що, як і для кого виробляти визначають ринок, ціни, прибуток і збитки суб'єктів господарювання. Виробник прагне випускати ту продукцію, яка приносить йому найбільший прибуток і задовольняє потреби покупця. Споживач сам вирішує, який товар йому купити й скільки грошей за нього заплатити. Оскільки встановлення цін в умовах вільної конкуренції від виробника не залежить, то на питання «як виробляти?» він відповідає прагненням виробляти продукцію з більш низькими витратами, ніж його конкурент, для того щоб продати більше й за нижчою ціною. На розв'язання цього завдання спрямовані технологія й організації виробництва, використання досягнень технічного прогресу, різні методи управління. Питання «для кого виробляти?» вирішується на користь споживачів із найбільшим доходом.
Адміністративно-командна (планова, централізована) економіка
Адміністративно-командна, або централізована, економіка є протилежністю ринкової економіки. Вона заснована на державній власності на всі матеріальні ресурси. Усі економічні рішення приймаються державними органами, що здійснюють централізоване (директивне) планування. В умовах командної економіки кожному підприємству виробничий план пропонує, що й у якому обсязі виробляти, централізовано виділяються певні ресурси, техніка, робоча сила, матеріали й ін. Це визначає розв'язання питання «як виробляти?». Указуються не тільки постачальники, але й покупці, тобто для кого виробляти. Виділення ресурсів підприємству здійснюється на основі довгострокових пріоритетів, через що виробництво товарів постійно відривається від потреб членів суспільства.
Змішана економіка
Змішана економіка припускає поєднання регулюючої ролі держави й економічної волі виробників. Підприємці й робітники переміщаються з галузі в галузь за власним бажанням, а не за урядовими директивами. Держава здійснює антимонопольну, соціальну, фіскальну (податкову) та інші економічні політики, що певною мірою сприяє економічному зростанню країни й підвищенню життєвого рівня населеная.
Моделі в межах систем
У кожній системі існують свої національні моделі організації держави, тому що всі країни мають свою історію, відрізняються рівнем економічного розвитку, соціальними й національними умовами. Так, в адміністративно-командній системі існували радянська модель, китайська й ін.У сучасній ринковій системі також існують різні моделі: американська, японська, шведська й ін.
Американська модель побудована на основі всілякого заохочення підприємницької активності, збагачення найбільш активної частини населення. Малозабезпеченим групам створюється прийнятний рівень життя за рахунок часткових пільг і допомог. Питання соціальної рівності тут взагалі не порушується. Ця модель заснована на високому рівні продуктивності праці й масовій орієнтації на досягнення особистого успіху.
Японська модель характеризується певним відставанням рівня життя населення (у тому числі рівня заробітної плати) від росту продуктивності праці. За рахунок цього досягається зниження собівартості продукції й різке підвищення її конкурентоспроможності на світовому ринку. Перешкод майновому розшаруванню суспільства не ставиться. Така модель можлива тільки при винятково високому розвитку національної самосвідомості, пріоритеті інтересів нації над інтересами конкретної людини, готовності населення йти на певні матеріальні жертви заради процвітання країни.
Шведська модель відрізняється сильною соціальною політикою, спрямованою на скорочення майнової нерівності за рахунок перерозподілу національного доходу на користь найменш забезпечених верств населення. Тут у руках держави перебуває всього 4 % основних фондів, зате частка державних витрат була у 80-х роках XX століття на рівні 70 % ВВП, причому більше половини із цих витрат було спрямовано на соціальні цілі. Така модель одержала назву «функціональна соціалізація», при ній функція виробництва лягає на приватні підприємства, що діють на конкурентній ринковій основі, а функція забезпечення високого рівня життя (включаючи трудову зайнятість, освіту, соціальне страхування) — на державу.
2. Основні економічні поняття.
2.1. Засоби виробництва
У будь-якій економічній системі виробництво здійснюється з використанням засобів виробництва.
Структура засобів виробництва
Засоби виробництва — це сукупність засобів і предметів праці, які використовують люди в процесі виробництва матеріальних благ та послуг.
Предмети праці — це частина засобів виробництва, на яку спрямована праця людини. Предмети праці або дані природою, або є продуктами праці.
Засоби праці — це сукупність засобів виробництва, за допомогою яких люди впливають на предмети праці, видозмінюючи їх згідно зі своїми цілями й потребами.
2.2. Продуктивність праці та її основні показники
Продуктивність праці — це показник ефективності використання трудових ресурсів (трудового фактора). Продуктивність праці вимірюється або кількістю часу, що витрачається на виробництво одиниці товарної продукції; або кількістю продукції в натуральному чи грошовому вираженні, виробленою одним працівником за певний, фіксований час (годину, день, місяць, рік).
Звідси випливають два показники, що характеризують рівень продуктивності праці: норма часу й норма виробітку.
Норма часу — це час, установлений на виготовлення одиниці продукції або виконання певного обсягу роботи одним робітником чи групою робітників відповідної кваліфікації в певних організаційно-технічних умовах. Норма часу обчислюється в людино-годинах, людино-хвилинах або людино-секундах.
Норма виробітку — це кількість операцій, виробів, яка має бути виконана або виготовлена за одиницю часу (годину, зміну тощо) у певних умовах одним робітником чи групою робітників відповідної кваліфікації. Норма виробітку є величиною обернено пропорційною нормі часу. Вона встановлюється для робіт із великою повторюваністю протягом зміни на робочому місці.
На будь-якому підприємстві підвищення продуктивності праці є одним із пріоритетних завдань, оскільки рішення цієї проблеми означає зростання обсягів продукції, що випускається, а отже, зростання прибутку.
Фактори зростання продуктивності праці — це чинники, що сприяють підвищенню продуктивності праці.
До них належать:
♦ підвищення технічного рівня виробництва;
♦ удосконалення управління, організації праці й виробництва;
♦ уведення в дію та освоєння нових об'єктів;
♦ підвищення кваліфікації співробітників тощо.
2.3. Собівартість.
Ще один важливий показник діяльності підприємства — собівартість продукції, що випускається.
Собівартість — це всі видатки (витрати), витрачені підприємством на виробництво й реалізацію (продаж) продукції або послуги.
Собівартість може містити в собі:
♦ витрати на матеріали;
♦ заробітну плату основного й допоміжного персоналу;
♦ амортизацію основних засобів;
♦накладні витрати, безпосередньо пов'язані з виробництвом та реалізацією, тощо.
Зниження рівня цих витрат призводить до зниження собівартості продукції.
Однак собівартість змінюється із кожною виробленою або придбаною одиницею товару або послуги. Наведімо простий приклад: ви вирушили на автомобілі до крамниці, щоб купити пачку масла за ціною 5 грн. Розрахуємо собівартість цієї пачки для вас. Ви витратили одну годину часу. Припустімо, що година вашого часу оцінюється в 10 грн. Ви витратили паливо в автомобілі. Припустімо, що палива витрачено на суму 5 грн. Також ваш автомобіль зносився (мали місце витрати на амортизацію). Припустімо, що на амортизацію було списано 10 грн. Таким чином, собівартість пачки масла дня вас з урахуванням усіх витрат склала 30 грн.
Собівартість= (ціна × кількість + витрати) : кількість
Але якщо ви придбали дві пачки масла, то собівартість зміниться (ціна×2 + витрати) : 2 =17,5 грн за пачку.
Звідси випливає, що існує ще один шлях зниження собівартості продукції. Це збільшення обсягів випуску продукції.
2.4. Прибуток
Метою виробничо-господарської діяльності будь-якого підприємства є одержання максимального прибутку. Він виступає в ролі мотиваційної, рушійної сили господарської діяльності.
Прибуток — це економічна категорія, що характеризує основний фінансовий результат, досягнутий підприємством за певний період. Цей результат визначається на основі порівняння доходів і витрат підприємства. Дохід підприємства від реалізації виробленої продукції має покривати видатки на виробництво цієї продукції й приносити прибуток.
Прибуток виконує дві найважливіші функції:
♦ характеризує кінцеві фінансові результати діяльності підприємства, розмір його грошових накопичень;
♦ є головним джерелом фінансування витрат на виробничий і соціальний розвиток підприємства (податок на прибуток — найважливіший елемент доходів державного бюджету).
Стабільне одержання прибутку також дозволяє зміцнити позиції підприємства серед конкурентів.
Прибуток розраховується просто: це різниця між виторгом за проданий товар або послугу й витратами на виробництво товару або надання послуги.
Весь прибуток, отриманий підприємством, є валовим прибутком.
Послідовність розподілу прибутку така:
у першу чергу з валового прибутку підприємство робить відрахування (податки, відсоток за кредит, орендна плата, благодійні фонди);
чистий прибуток, що залишився, використовують на потреби виробництва (на його розширення, на підготовку кадрів, на розвиток соціальної сфери, на екологію);
із чистого прибутку підприємець одержує також особистий підприємницький дохід за свою діяльність, спрямовану на досягнення ефективної роботи підприємства.
2.5. Рентабельність
Мірою відносної прибутковості є рентабельність, що показує відсоток прибутку, отриманий з одиниці витраченого капіталу. Показники прибутку й рентабельності взаємопов'язані між собою. Розраховується рентабельність просто: це частка від поділу прибутку на видатки або на витрату ресурсів. Показники рентабельності дозволяють оцінити, який прибуток має промислове підприємство з кожної одиниці вкладених грошових коштів.
З формули розрахунку видно, що існує два шляхи підвищення рентабельності.
Шлях 1. Рентабельність можна підвищити за рахунок зниження собівартості продукції. На підприємствах при виготовленні кожного виробу створюється частина прибутку. Чим нижчою собівартість, тим більший прибуток від кожної одиниці продукції, тому що ціна залишається незмінною.
Шлях 2. Рентабельність можна підвищити за рахунок збільшення обсягу виробництва, тому що виробничі витрати, які не залежать від обсягів виробництва (наприклад освітлення й опалення приміщень, амортизація устаткування тощо), розподіляються на більшу кількість одиниць продукції.
Це цікаво
Оцінювання рентабельності підприємства — це те, що має зробити будь-який бізнесмен перед започаткуванням своєї справи. Для малого бізнесу помилка в розрахунку рентабельності може стати фатальною. Тільки після чітко й грамотно проведених аналітичних досліджень можливі успіх і процвітання підприємства.
У цілеспрямованої людини завжди багато задумів та ідей, однак у кожному разі необхідно розрахувати ефективність даного задуму, не слід хапатися за першу-ліпшу ідею і бездумно вкладати гроші. Спочатку спроектуйте її на папері. Пам'ятайте, що бізнес — це гра, гра на гроші!
Корисною підприємцям буде програма «Діловар», призначена для розрахунку ефективності планового бізнесу, яка дозволяє визначити:
— прибуток і витрати за одну зміну, день, тиждень тощо;
— строк окупності вкладених коштів;
— потреба в сировині й матеріалах на будь-який відрізок часу.
2.6. Інтелектуальні (нематеріальні) продукти
Так можна оцінити витрати на виробництво матеріальних продуктів. Але існують так звані нематеріальні продукти.
Існують також інтелектуальні (нематеріальні) продукти, так звані ноу-хау. Це патенти, товарні знаки, прогресивні технології, об'єкти авторського права (винаходи, інформаційні продукти тощо).
Упровадження інтелектуальних продуктів має неабияке значення для підприємства. Адже практично інтелектуальний продукт (ІП) дозволяє монополізувати ринок нової продукції або технологію виробництва продукції. Інакше кажучи, підприємство може стати монополістом, якщо не з'явиться більш ефективне технічне рішення з виробництва даної продукції.
Необхідно розрізняти два різновиди ІП:
1) спрямовані на виробництво на даному ринку нового товару або послуги. Такі ІП дозволяють виробникові монопольно встановлювати ціну, а значить, і власний прибуток, одержуваний від реалізації продукції;
2) спрямовані на зниження видатків (витрат). Такі винаходи дозволяють виробникові монопольно зменшувати ціну, не зменшуючи власного прибутку в межах тієї економії, що є наслідком використання ноу-хау. Слід зазначити, що при зменшенні ціни можливе багаторазове збільшення обсягу продажу і, як наслідок, прибутку.
Оцінити собівартість ІП можна математичними методами в тих випадках, коли йдеться про винаходи, корисні моделі, промислові зразки. Однак чимало видів ІП (наприклад використання інформаційних продуктів, товарних знаків) неможливо оцінити в такий спосіб. У цьому й полягають труднощі оцінки вартості багатьох ІП.
2.7. Ринкові ціни.
В умовах ринкової економіки формуються вільні ринкові ціни на товари й послуги. Вільні ринкові ціни не підлягають втручанню державних органів, формуються під впливом ринку, законів попиту та пропозиції й мають назву рівноважних цін, тобто таких цін, при яких обсяг попиту дорівнює обсягу пропозиції товарів на ринку. Перехід від фіксованих державних цін до вільних, ринкових цін називають лібералізацією цін.
В ідеалі ринкові ціни мають складатися в процесі вільного торгу між покупцями й продавцями. Але реально не вдається уникнути впливу на процес установлення ринкових цін низки факторів психологічної природи, пов'язаних із поведінкою, інтересами покупців і продавців. Вільні ціни встановлюються за погодженням сторін (продавця й покупця). При їхньому визначенні враховуються ступінь новизни товару, його корисність, якість, кон'юнктура ринку. При цьому фактичний розмір прибутку залежить від рівня узгодженої ціни. Вільні ціни фіксуються в протоколах узгодження цін або в договорах на поставку товару. Вони можуть бути переглянуті за узгодженням сторін залежно від зміни цін на сировину, матеріали та інших факторів, що впливають на формування витрат.
? Робота за запитаннями
1. Які типи економічних систем ви знаєте?
2. Опишіть шляхи підвищення продуктивності праці.
3. Які заходи, на вашу думку, сприяють росту продуктивності праці найбільш ефективно?
4. Як розраховується собівартість продукції, що випускається?
5. Як можна знизити собівартість продукції?
6. У чому полягають труднощі визначення вартості інтелектуального продукту?
7. Опишіть механізм формування ринкової ціни продукту.
Оберіть правильний варіант відповіді
1. Рентабельність означає:
а) прибутковість;
б) конкурентоспроможність;
в) вартість.
2. Прибуток — це різниця:
а) між собівартістю продукції й установленою на неї ціною;
б) витратами й заробітною платою;
в) виторгом від реалізації товару й собівартістю.
3. Рентабельність — це відношення:
а) вартості до витрат;
б) прибутку до витрат;
в) прибутку до ціни товару.
4. Рентабельність можна підвищити:
а) знижуючи собівартість;
б) підвищуючи собівартість;
в) знижуючи прибуток.
5. Собівартість товару — це:
а) витрати на матеріали й амортизацію;
б) на матеріали, зарплату персоналу, амортизацію, накладні витрати;
в) на матеріали, амортизацію, накладні витрати.
Дайте визначення.
6. Економічна система — це____________________________
7. Предмети праці — це_______________________________
8. Засоби праці — це________________________________
9. Норма часу — це _________________________________
10. Норма виробітку — це __________________________
